Шахтар по часнику

15-01-15 20:29:30

Розмір текстуНадрукуватиПереслати

Щодо безпрецедентного турне «Шахтаря» Артем Франков і Руслан Мармазов поспілкувалися безпосередньо, тобто через міжокеанський кабель. Сподіваємося, що хоча б комусь це і не сподобається! Ми обоє будемо дуже раді.

– Як справи із запізнилими на збори? Чи всі з'явилися? Що за настрої панують у команді?
– Запізнилися тільки двоє наших видатних гравців, як сказав Містер – Пеле і Марадона. Ну, себто, Дуглас Коста і Бернард. Нічого не вдієш, складні діти. Талановиті, та складні. Вони, мабуть, і самі чудово знають, що незвичайні, а звідси і певне нехлюйство. Мовляв, зійде з рук все одно. А не зійде – і добре, все одно нічого страшного.

До речі, цей момент я до суто бразильських рис характеру відносити не має наміру. Не мені тобі розповідати, що серед різних, у тому числі нордичних, народів обдарованих футбольних недбайл греблю гати. Просто тут момент такий, нібито неабиякий... Приїхали на збір до вас додому, до чорта в зуби, через екватор, а ви й тепер примудрилися затриматися? Немає слів, сама слина.

Щоправда, з іншого боку, причина, звісно, дуже поважна. Весілля товариша! Ось ти б одружився, я б узагалі на збір до Бразилії не поїхав. Як добре, що ти зметикував це діло оформити дещо раніше.

Решта хлопців прибули чітко за розкладом, як літерні потяги, все на такому духовному піднесенні, життєрадісні, трохи загадкові... Останнє від того, що все ж місце дуже дивовижне для нашого командного перебування. По-футбольному навіть культове. Але виключно позитивне.

Я вже неодноразово висловлював сумнів, що в Бразилії люди можуть помирати від інфаркту або інсульту. Ось від передозування задоволень – може бути і цілком навіть імовірно. На місці переконався в певній небезпідставності власних підозр. Тобто і злиднів тут вистачає, і злочинність така, що грати на вікнах ставлять мало не до 10-го поверху, та інші біди, швидше за все, є... Але! Атмосфера симпатична надзвичайно, мимоволі починаєш посміхатися. Є в людей сонце, океан, пляж, футбол, секс, самба, фрукти, а більше особливо нічого й не потрібно. Місцеві за це славлять Господа, а він їх і балує.

– Чи є травмовані в команді? Кадрові новини – повернулися, пішли, купилися, продалися?
– Травм в якійсь мірі серйозних допоки, в добрий час сказати, не спостерігається. А кадрові новини мене останніми роками цікавлять тільки в офіційному пакуванні. У сенсі, доти, допоки не поставлено підписи під контрактами, я на всі розмови, чутки, пересуди дивлюся, як Будда. З гірки, спокійно і відсторонено. Розумію, немає теми більш смаковитої для обсмоктування в міжсезоння, але це залишаю зовнішній, неклубній, себто, футбольній журналістиці.

У будь-якому разі, запевняю тебе, «Шахтар» у порядку. Укомплектований, тобто особливо докуповувати гравців потреби немає. А якщо хтось чекає, що ми от-от розпочнемо розвалюватися (є такі, є!), що футболісти побіжать, так ти їх заспокой. Якщо це і станеться, то в нас у останніх у вітчизняному футболі.

– Чи виявив ти якісь сліди чемпіонату світу?
– Наслідили неабияк. У кіосках досить нерозпроданої атрибутики із логотипом чемпіонату... А може, його тепер домальовуватимуть на кожну чашку-миску ще багато років? З бразильців станеться, щодо різного дріб'язку для туристів вони аж надто які підприємливі. Уяви, магнітики зробити «Німеччина – Бразилія – 7:1»! Аби гостям було цікаво. У готелях, де в ході чемпіонату світу хтось із офіційних футбольних осіб бував, відповідні таблички висять. У Футбольному центрі Зіко, де «Шахтар» тренувався в Ріо, розповідають, що їх поля були задіяні в мундіалі, ще й як... Там тренувалися судді.

Найголовніший слід – це «Маракана». Подивився не без прискореного серцебиття, брехати не стану. Свого улюбленого плюшевого ведмедика віддам, але для кожного хлопчиська 1970-х це мрія нереальна, фантастичний згусток футбольного таланту і пристрасті, Пеле, Гаррінча та Ігор Фесуненко з його «Чашею». Сильно підозрюю, що від тієї, старозавітної «Маракани» сьогодні не так багато залишилося, ім'я хіба що. І намоленість місця, зрозуміло. Не порахуй за вихваляння, але скажу, що за комфортом та якістю газону «Маракана» з «Донбас Ареною» поруч не стоїть. Програє, чесне слово. А ось сакральність її футбольна, відчуття причетності до великої історії гри – тут жоден стадіон світу, швидше за все, потягатися не зможе. Не нав'язую свою думку, але наполягаю на ній.

До слова, в холі «Маракани» увічнені так, щоб панували, тільки троє видатних футбольних персонажі: згадані вже Пеле і Гаррінча, а також Зіко. З ним довелося перетнутися – доповім тобі, приємна, геть не зіркова людина. Відкритий для спілкування і вболівальницької любові більше, аніж у нас багато гравців академій, які разом із атестатом, таке відчуття, корону отримують. Чим більшою і достовірнішою є зірка, тим менше понтів, так і запротоколюй.

– Наскільки я пам'ятаю, ти в Бразилії вперше. Де ти зараз (ну і, відповідно, команда), які враження від усього – люди, ландшафт тощо? Чи хороші місцеві жінки – як мінімум з погляду? Ну, ти ж знаєш, умієш знайти смачне й оригінальне...
– Так, я вперше в Бразилії. Більше того, неабияк поколесивши Європою та Близьким Сходом, якось уперше довелося опинитися і в Західній, і в Південній півкулях. Момент спілкування застав мене в Ріо-де-Жанейро. Це перша точка перебування «Шахтаря» в Бразилії. Тут ігри не заплановані – самі збори. Враження яскраві. Тут узагалі все строкате, спекотне, гучне, соковите таке. Хто сюди потрапляє, тим більше вперше, починає, як божевільний, усе знімати на фотоапарат або телефон, припустімо. Як на мене – марна робота. Жодна найдосконаліша картка в світі не передасть захват краєвиду Ріо з гори Корковадо. Ну, ти в курсі – там, де скульптура Христа!

Люди весь час посміхаються, таке враження склалося, в усякому разі. Навіть коли грають у волейбол на пляжі, або пірнають, або намагаються тебе обдурити (а намагаються же). Не здивуюся, якщо вони колись і плачуть, усе одно посміхаються! Знаєш, замислився, що предків багатьох із цих добрих ріодежанейрців сюди привезли, як рибок у банках, на невільничих кораблях, щоб ті тяжко працювали і енергійно вмирали на плантаціях. А вони вижили, намішали кровей, зарядилися сонцем і вирішили більше ніколи не напружуватися, а краще і зовсім не працювати! У багатьох виходить...

Що ж до жінок... Бачиш, я бразилійок і раніше бачив, у форматі дружин наших легіонерів. Ще й думав: чи не з одного вони всі інкубатора? Гутаперчеві такі, з видатними врізнобіч талантами. На місці виявилося, що це масове явище. Так-так! Як вони примудряються отримувати від природи такі пружності (і спереду, і ззаду – ну, ти зрозумів) – не зберу думки. Багато їздячи Європою, я завжди бубонів, що незрозуміло, як вони там розмножуються, адже дами викликають будь-які почуття, окрім бажання. У Бразилії за процес розмноження я категорично спокійний. Не хочу сказати, що в них у цьому сенсі ситуація краща від нашої, але десь нарівні.

– Чи є місця в Бразилії, які особливо хотілося б відвідати, і взагалі – що для тебе Бразилія?
– Два головних місця, які хотілося відвідати, я вже побачив. Це «Маракана» і Христос на Корковадо. Карнавал, звичайно, непогано було б подивитися, але ми з ним не збіглись термінами. Тільки порожній самбадром бачив. Слід віддати належне – вражає масштабами. Але для мене Бразилія – насамперед футбол. І ось тут ще очікую чудові види. Попереду в нас кілька матчів із командами з моїх дитячих снів. У сенсі, не самі команди снилися, про них я якраз мало що знав, а їх смачні назви. А тут в натурі, та ще в матчах проти мого «Шахтаря». Чи це не привід отетеріти і зрадіти? Не стану приховувати, я радий, що дожив до такого моменту!

І ще... Якщо про стереотипи тлумачити, то для переважної більшості наших земляків Ріо – це, в першу чергу, нездійснена мрія Остапа Бендера. Ось тут можу сказати, що я перевершив великого комбінатора. І через румунський кордон неодноразово й успішно, не в приклад йому, перебирався, і побачив Ріо. У всьому іншому він, звичайно, крутіший. Особливо у виконанні Сергія Юрського. Один мій товариш спеціально поїхав до торговельного центру придбати білі штани. Уявляєш? Щоб запитали, де взяв, а він: «У Ріо придбав». Знову ж Остапом навіяно.

– А що для тебе як уболівальника і працівника клубу це турне? Які очікування за результатами і наслідками?
– Новий досвід, друже, грандіозний новий досвід. Погляд на футбол, який пристойно відрізняється від нашої, північної точки зору. Надзвичайно цікаві спостереження за різними ментальними проявами – і бразильськими, і нашими, але в бразильському середовищі. Мине час, а турне «Шахтаря» Бразилією так і красуватиметься в історії клубу. Ми його сучасники, це вже якось зобов'язує тримати спинку рівніше. Розумію, куди ведеш. Читав різне ниття, що ось полетіли незрозуміло куди, в спеку, в інший часовий пояс, а «Баварія» не дрімає, точить ножі булатні... До речі, вона їх точить у Катарі – теж, доповім вам, містечко з пряною специфікою. Але навіть і не в цьому річ. «Шахтар» – це не просто клуб за інтересами, це великий, не спортивний навіть, а філософський проект, довгограючий і націлений на постійний прогрес. Без таких сміливих викликів жодного зростання не буде.

Це не кажучи про те, яка божевільна увага до донецької команди в Бразилії. Відчуваєш? У Бразилії! У найбільш футбольній (гаразд, одній із найбільш) країні світу. Іще нещодавно тут би на слово «Шахтар» відреагували заздрісно: «А де це?» Зараз несуться сфоткатися з гравцями, зробити сюжет для ТБ, статтю в газеті тиснути. «Глобо» на першу шпальту виносить тренування «Шахтаря» на пляжі – це про щось говорить. Не тільки про силу маркетингових рішень, сам розумієш, тут дещо більший сенс.

– Чи виявляв Мірча Луческу занепокоєння з приводу нестандартної підготовки до другої частини сезону?
– Містер, як і завжди на зборах, зараз зосереджений і замислений. Що й зрозуміло: уявити тільки, які головоломки він вирішує всередині своєї мудрої сивої голови і які нові підступні ребуси вигадує. Але занепокоєння я якось не помітив. Утім, Луческу ніколи нічого просто так не робить. Якщо раптом усі – і я, і ти, і вболівальники, і друзі, і недруги – помітять його стурбованість з якогось приводу, це буде означати тільки одне: так треба.

– Чи змінилося щось у розпорядку дня порівняно зі звичними заїздами до Іспанії, ОАЕ та Швейцарії?
– О 8:00 за місцевим часом продираємо очі. Навіть і не варто уявляти, скільки в цей момент пробив годинник в Донецьку чи Києві. О 8:30 сніданок – і стаємо до роботи, так би мовити. Найчастіше о 9:30 команда вирушає на пляж. Бігати, стрибати, грати у волейбол, тенісбол, смажитися на сонці, загартовувати характер, спілкуватися з місцевою публікою, купатися... Океан – це наприкінці, коли в колишніх радіопостановках «Ранкова гімнастика» рояль стихав і бадьорий голос ведучого закликав: «А тепер переходімо до водних процедур!» О 13:00 обід. Манго – диво тропіків, це щось незрівнянне (мій особистий ліричний відступ, а раніше ж і не змусити мене цю красу з'їсти було) (так і згадую синьйора Робінзона, який прийняв за манго осине гніздо... – А. Ф.). Потім відпочинок під мірний рокіт кондиціонера. О 17:15 виїзд на вечірнє тренування, на поля імені Зіко.

Там, до речі, крокодила бачили. Мавп, яких «багато-багато диких», поки чогось знайти не довелося. Але вони є. У всякому разі, табличку, що закликає їх не годувати, спостерігав.

Після повернення вечеря і сон. Знову ж таки не варто прикидати, скільки часу на батьківщині, це якось вибиває з колії більше, аніж сам факт перебування в чужому часовому поясі. Чи відрізняється цей графік від того, що буває у «Шахтаря» в Іспанії або Швейцарії? Принципово – ні. Хіба що трохи раніше початок занять. Це через спеку. Вдень до +40 ртуть піднімається, сильно не розбігаються.

– Якісь жарти з приводу бразильців, які от-от втечуть, присутні? Як хлопці, безкоштовними екскурсоводами підробляють?
– Ні, ну, на цю тему жартів не чув. Власне, обстановка в команді звична, нічим не відрізняється від зборів де завгодно в іншому місці. Ну, антураж екзотичний – це так. Людські стосунки від виду з вікна не змінюються, що нормально. Бразильці, зрозуміло, в разі якихось мінімальних труднощів поспішають на допомогу. Борги віддають, так би мовити. Там, вдома, ми ж їх завжди виручаємо, коли в них заминки трапляються, нестиковки. В екскурсоводи, мабуть, Тейшейра годиться, він місцевий. А в побуті кожен – підмога для приїжджих.

Є в нас головний адміністратор Дамір Зіннатуллін, він часник шибко любить. Підозрюю, що це професійне. Йому часто доводиться з упирями спілкуватися, ось він для профілактики і вживає. А тут два дні не могли домогтися від персоналу й зубчика. Чомусь їм складно було уявити, що цей цілющий продукт можна їсти в свіжому, сирому вигляді. І смажений часник приносили, і парений – усе не те. Допоки Ілсіньо не втрутився і не роз'яснив суть питання. Ось тоді й засипали нас свіжим часником. Адже в нас у колективі все по-простому, щиро. Як прийнято говорити, по часнику.

Прес-служба ФК «Шахтар» за матеріалами журналу «Футбол»