Рятувальні замальовки

19-01-15 20:02:21

Розмір текстуНадрукуватиПереслати

Артем Франков, Руслан Мармазов знову (ех раз, та ще раз, та ще багато, багато, багато разів) поспілкувалися безпосередньо, тобто через міжокеанського кабель.

- Які враження від знайомства з чудовим містом Сан-Салвадор-да-Баія-ді-Тодуш-уш-Сантуш, в просторіччі Салвадор? Повинно бути в ньому, по-моєму, щось від Харкова - все-таки колишня столиця Бразилії. Плюс підйомник, що зв'язує Нижнє і Верхнє місто, місцева і всебразільская пам'ятка, іменується Ласерда - явно на честь культового футболіста «Металіста» і збірної України!
- Викапаний Харків. От просто один в один... Особливо фавели, зрозуміло. І аборигени, головне, ходять горді такі, мовляв, ми перша столиця... Ні, насправді містечко виявилося дуже цікавим, несподіваним і норовливим, як дві дулі наперекрест на місцевій сувенірної продукції. Це у них так бажають всілякої удачі і погане відганяють. Знову ж таки, як у Харкові... Є в Салвадорі своя неповторна атмосфера. Ось і Жоржі Амаду міг де завгодно жити (власне, він жив-то де завгодно), але весь час повертався в Баїю. Поки зовсім не повернувся, остаточно і безповоротно. Я відносно недавно, роки два тому, перечитував «Капітанів піску», навмисне, щоб краще розуміти окремі мотиви поведінки наших бразильців. Тепер прийшов до висновку: а ніде більше, окрім Баїі, дія і не могла розгортатися! Тут велика концентрація бразильськості. Чого ж добрі байці (думаєш, вони так називаються? Байці та байки? Дуже може бути) себе в батьки капоейри рядят. Танець і мордобій, життєрадісне і суворе в одному флаконі - це і є Салвадор.

Старе місто цікаве - такий собі консервований час. Пляжі не такі гламурні, як в Ріо, але усміхнені і позитивні. Але з перших кроків по теплій байський землі точно розумієш, що тут люди тяжко виживають. А де боротьба за існування, там можуть бути самі різні версії розвитку подій. Аж до криміналу. У всякому разі, відділення автоматників, яке супроводжувало «Шахтар» кожну секунду, не полишало простору для легковажності. Причому знаєш, яке цікаве спостереження? У Ріо на тренування і назад наш автобус теж адже супроводжувала поліцейська машина. Там трафік дикий - щоб ми, значить, не ночували на трасі, охоронці намагалися місцевих автолюбителів расшугатти мигалками. Так ті й підрізали даішників, і всіляко знущалися, хіба що стусанами не ганяли б.

У Салвадорі інше: коли з джипа вискакують чотири людини зі зброєю і пальці на курках - якось не виникає думок хуліганити, навіть у отчаюг з книжок Амаду. І це, прошу зрозуміти мене правильно, без найменшого натяку на небезпеку з нашої, обивательської точки зору. Профілактика, не більше того. А на стадіоні в перерві та після гри бригаду рефері з поля евакуює спеціальний підрозділ «робокопів». Це в найтихішому товариському матчі.

Фавели - це, зрозуміло, окрема пісня. Задумлива така, злегка сумна, плавно переходить в самбу... Я не великий любитель розглядати зарубіжні прояви бідності - і вдома щось такого добра в надлишку. Але в Салвадорі ці дивні, незвичайні селища, побудовані не тільки без проектів і дозволів, але часто і без таких атрибутів розкоші, як скло у вікнах (благо зими немає, а протяг відмінно замінює кондиціонер), - всюди. Хочеш не хочеш, а увагу звернеш. Тим більше що «Шахтар» займався на базі ФК «Баія», а вона мальовничо розкинулася в самому епіцентрі фавельного життя.

Давайте я не буду битися в істериці: як-де люди живуть, це ж треба, таке убозтво і все таке... Я вам скажу, що для мене фавели не так вже кардинально відрізняються від наших робочих селищ. Опалення хіба що немає, воно ні до чого. А в іншому - цілком порівнянно. Може бути, і загнув про села, вони на пів-рівня вище... Чомусь виникла жорстка асоціація з городніми ділянками під Маріуполем. Там у мого тестя з тещею є клаптик землі «під помідори». Колись роботяги нарізали мікронадел, ті радісно встромили на них не будиночки навіть, а такі собі будки, де можна інвентар залишити, перепочити в тіні. Будували, зрозуміло, хто на що здатний, думали: ось настануть часи чистіше - будки приберемо, поставимо коттеджики. Нічого, природно, потім не прибрали і не поставили...

Так от, якщо взяти масово маріупольські дачні хатинки, безладно розсипати по схилах, причому місцями в 3-4 накату, - приблизно і вийдуть фавели. Так, і отаким чином живе народонаселення. Що цікаво, і там є простір для зростання, для ініціативи, вигадки. Про це подумалося, коли на одній з халабуд побачив напис (португальською по голих цеглинах), що це якраз «Комерційний центр Барбоси». Ах, Барбоса, ах, сучий син, примудрився, вирвався-таки в люди...

- Будемо боротися з нашими читачами і їх звичками, вибиваючи з назви міста недоречний у даному випадку м'який знак?
- Неодмінно поборись, як ти це вмієш! А я в тему історію розповім. Перед висадкою «гірників» у Салвадорі отримуємо на адресу прес-служби електронного листа. Наш земляк, який виступає нині в якомусь цирку, побачив, що «Шахтар», команда його з дитинства кохана, зараз буде просто по сусідству. Він-то трудиться в Сальвадорі, в самій його столиці! Ну, не розібралася людина на радощах, сплутала країну свого перебування з містом в Бразилії... Зате як мило і щиро покликав всю делегацію на виставу. І з господарем цирку вже домовився про контрамарку. Той зрадів - така честь! Сказав, що Мірче Луческу буде теж цікаво з земляками зустрітися, під куполом виступають румунські гімнасти... Шкода, не потрапили на захід. Але донецькому артисту, який заробляє свою солону трудову копійчину в Сальвадорі, - низький уклін і повага. Будемо ближче, заїдемо, звичайно. Наступного разу, товариш.

- Що місцеві розповідають - ненавидять вони Ріо за те, що столицю в 1763-му в Ріо-де-Жанейро перенесли? Тим більше летіли ви не кудись там, а саме в нинішню столицю Бразиліа, яка теж захопило годувало влади...
- Харків'яни ж теж киян за це ненавидять? Саме за це ж? Взяли і забрали столичний статус з-під носа... Мені, якщо зовсім вже чесно, ніколи не була зрозуміла радість для міста бути столицею. Одна суцільна суєта. Напевно, я такий вже безпробудний провінціал. Для мене завжди було краще перебувати в Донецьку. Чудове місто, коли нас не знищують артилерією. А коли знищують, нам це не подобається на якомусь рефлекторному навіть рівні... Але зараз про Бразилію.

Дійсно, якось пощастило проїхатися по їх столицям - і минулим, і нинішньої. Міста настільки різні, як ніби не те що не в одній країні знаходяться, а зовсім на різних планетах.

Доречне, до речі, місце для дискусії на тему «Бразилія - Бразиліа» (так само як і «Туніс - Туніз», «Алжир - Алжіл»). Розмовляю з місцевою жінкою, вона світськи цікавиться: як вам країна, як Ріо і все таке? Додає з хвилинною тривогою в зіницях, що «Ріо - місто контрастів». І вона тисячу разів права. Тому й не розуміє, чого я тисну сміхом. Не бачила вона «Діамантову руку».

- У першому таймі здалося, що «Шахтар» освоївся і поніс скромну за теперішніх часів «Баїю» по купинах. Що сталося потім? Команда чисто фізично не готова? Чому такі провали по центру оборони?
- Гра, між іншим, вийшла не нудна зовсім. Перший тайм і зовсім захоплюючий: 8 донецьких бразильців, посилених трьома небразільцамі, проти 11 хлопців з Салвадора і темпераментних трибун - це вам не дрібниця. Тим більше що на їх гол донеччани відповіли адекватною парочкою м'ячів. Другий тайм - це так, вистачало помилок. Але і забий ми щось, що просто-таки настійно диктувалося ситуацією, вийшла б перша перемога «Шахтаря» у Бразилії. А поки просто - перша гра «Шахтаря» ви ж самі розумієте де.

Ясно, що всі хотіли перемоги. Містер, смію запевнити, в першу чергу. Для нього ця поїздка взагалі ностальгічна. 47 років тому він грав у Салвадорі, румуни перемогли 5:2. Говорив з ним про його подорожі по Бразилії. Це п'ята. Його спроба номер п'ять, можна було б підспівати писклявими голосами. Але колишні-то чотири припали на кінець 60-х - початок 70-х минулого століття. Юний тоді ще Мірча розсікав по бразильським полям у футболці або збірної своєї країни, або бухарестського «Динамо»...

Здорово, напевно, повернутися через півстоліття на чолі сильної команди і показати себе поважній публіці у всій тренерської красі.

В принципі, це і вже вийшло: тур «Шахтаря» по Бразилії - подія знакова, історична навіть. Не тільки для нас. Для Бразилії, повірте мені на слово, теж. Я ж бачу ажіотаж. На сьогоднішню гру з «Фламенго» (розмовляємо, давайте скажемо нашим уважним читачам, ще до матчу) акредитувалися мало не дві сотні журналістів. Це в країни, яка футболом балувана.

Так! Поки далеко від Мірчі і його колишніх візитів в Бразилії не пішли, ще цікаве розповім. А мені він повідомив, Луческу, особисто. В одній з поїздок (справа взимку була - для радянських клубів ситуація теж відома, коли за щастя було відправитися кудись у Марокко або Сьєрра-Леоне готуватися до чемпіонату, а заодно грати, дивитися екзотику і, чого гріха таїти, покращувати матеріальний стан) румунська команда їздила по Бразилії півтора місяця, провела за цей час 13 матчів. Коли Містер сьогодні говорить юним бразильцям «Шахтаря», що він їх країну більше них бачив, - це правда. Його в такі місця тут заносило, що мама не горюй!

Але повернемося до гри з «Баіє». А то ще скажете, що заговорив зуби і пішов від теми програшу... Чому так вийшло? Давайте не забувати: зараз підготовка йде, збори. До піку форми ще пихкати і пихкати. До цієї гри команда, вважай, тиждень вколювала по два тренування на день, та по жарі, та по піску. Є на що кивнути в сенсі пояснення. Тільки кому це цікаво? Вболівальник хоче, щоб його команда перемагала в будь-якому випадку. Навіть якщо грає не в футбол, а в доміно, наприклад. Луческу, як ви, мабуть, здогадалися, всі недоліки і провали на поле зауважив явно не гірше нас з вами. На наступний день шматочок часу занять був присвячений саме розбору проблемних моментів. Персонального розбору, я б навіть сказав. Нічого страшного, «Шахтар» працює, готується, набирається сил, а в таких відмінних іграх - ще й безцінного досвіду. Мені, до речі, дуже сподобалося, як у гру наша молодь увійшла. Ніякого мандражу і тремтячих колінних чашок, агресивно і все якось до місця.

- Не грали Бернард і Коста. Вони вже тренуються нарівні з усіма?
- Не грали, вони ж запізнилися, входять в кондиції. Власне, вже увійшли, скоро побачимо їх на полі. Поки ж Бернард - це людина, яка сіє паніку. Добру, гарну, фанатську паніку. Варто йому десь з'явитися, публіка дуріє, зносить кордони, мчить фоткатися. Феноменальна популярність, доповім вам!

- Алекс побіг святкувати до сім'ї. Здалося, до нього приїхало чимало родичів!
- Рідних до Тейшейри прибуло вагон і маленький візок. Не просто так, вони підготовлені, у спеціально віддрукованих з такої нагоди футболках, з транспарантами, кричалками. Добре, коли сім'я велика, - завжди є власний фан-клуб!

- Як пройшла зустріч з Едуардо напередодні матчу? Хтось пустив скупу чоловічу сльозу?
- Сліз не було, чоловіки не плачуть. А був момент зустрічі зі старим добрим другом! Едуардо - відмінний гравець і чудова, вихована, освічена молода людина. З ним завжди приємно поспілкуватися, тим більше в такій незвичній обстановці. Обійми, «ну, як ти?», «Я нормально, сам як?»...

- Як здався суперник?
- Команда, якій є що доводити. І вона це робить з усіх сил. Тим більше перед своєю публікою. 17 з гаком тисяч на «товарняку», світло-звукове (хоча і злегка клубно-дискотечне) шоу, черлідерс з помпонами у всіх сенсах цього слова (ось тут не захват, слабенько, як на тонкого цінителя, дніпропетровські дівчата часів Жеки Зирянова виглядали куди цікавіше), барабани і співи, гігантська розтяжка «Terror tricolor» (триколірна «Баія» так нехитро, але зате відверто тисне на противника), стійкий запах попкорну (точь-в-точь в кіно). Як повідомили організатори, на квитках було піднято 540 000 місцевих реалів - якщо я вірно порахував, щось в районі 230 000-235 000 доларів. Непогано для «Френдлі Метч».

Але я це до іншого говорю. Уболівальників, які платять гроші за квитки, інвестують в клуб все, включаючи душу, не можна засмучувати. «Баія» билася відчайдушно. Для них мотивація у грі з «Шахтарем» - позамежна. Тим більше думаю, що будь-який гравець з Салвадора хотів би перебратися або в «Шахтар», або в інший пристойний клуб з Європи. Звідси старання і спортивна злість.

- Як стадіончик «Фонте-Нова» - непогано під ЧС підігнали?
- Хороший стадіон, мені сподобався. Може бути, без шику, зате все по розуму, для роботи дуже придатна споруда. Сам розумієш, я завжди дивлюся на стадіони ще й з точки зору комфорту для преси і для прес-служби. У Турині, здавалося б, така приємна арена, а футболістів у мікст-зону треба гнати по коридорах на два рівня вгору, потім повертати в зону гравців. Це я називаю недружнім привітом від архітекторів, і клубних працівників теж.

У Салвадорі стадіон відмінний - якби і хотів покритикувати, то аргументів у мене зеро. Цікаво було познайомитися з деякими місцевими звичаями. Під час матчу ніхто з людей, що знаходяться в безпосередній близькості від поля (крім гравців, зрозуміло), не повинен хизуватися в трусах. У сенсі, тільки штанці плюс закрите взуття. Побачити оператора, наприклад, в розкішних шортах в стилі «нічний кошмар літній негритянки» - абсолютно нереально! Спека або не спека - це нікому не цікаво, є дрес-код. Хлопці з каналу «Футбол», що залишили верхні дрібнички десь по шляху прямування, змушені були оперативно вирішувати проблему. Не залишили в біді хлопців, зрозуміло, видали відмінні воротарські галіфе.

Про місцеву пресу хотів ще сказати, якщо вже крен пішов в ту сторону. Вражають колеги. Їх багато, і живуть вони футболом, на будь-якому мало-мальськи пов'язаному з грою в м'яч дійстві неодмінно знайдеш кілька знімальних груп, не рахуючи пишучих журналістів. Якщо видалася заминка, чекати будуть скільки завгодно і покірливо. Їм це потрібно! На прес-конференції немає італійського буйства та румунської проникності в усе. Зате питання задаються в тему, професійно і ввічливо. Цікавий у них є момент в кінці пресухи. Модератор тихесенько просить того, хто за столом президії, згортати розмову. Той тепло дякує за увагу (це обов'язково, а не буркнув під ніс щось невиразне і пішов, похитуючи скіпетром і державою). Після цього ніхто питання вже не здасть. Неввічливо це тому що. Годі по ходу спілкування дрімати або в носі колупатися, все повинно звучати вчасно!

- Подальші враження - вже про Бразиліа, дітище Жуселіну Кубичека, Луїса Кости і Оскара Німейєра...
- Просторе, незвичайне, малолюдне, штучне місто. Синтетика така собі. Коли архітектурна думка людства виродиться остаточно, місцеві споруди стануть цікаві туристам. Це років через 200 трапиться, треба думати. Втім, я поки з містом знаком мало, пропоную перенести роздуми про нього на наступний раз. Поки вразили, потрясли навіть, знову, так-так, друзі поліцейські. Щось я про них сьогодні часто говорю... А що зробиш, якщо вони в очі кидаються. В кращому сенсі слова, зрозуміло. Автобус команди супроводжують 7 мотоциклістів. Це дивне шоу, друзі! Гонщики злагоджено снують туди-сюди, перекриваючи дорогу для всіх інших і даючи можливість нашому лайнеру нестися без затримок. Причому схема вибудувана так спритно, що якщо хтось і чекає проходження кортежу, то це займає півхвилини-хвилину (ніхто не дратується і не проклинає проблему пробки, як у нас заведено), але автобус таке відчуття, що весь час їде по порожній дорозі (чисто дорогого Леоніда Ілліча везуть, та й годі). Вражає!

Прес-служба ФК «Шахтар» за матеріалами журналу «Футбол»