Сергій Кривцов: Хто боїться отримати травму - йде грати в шахи

05-05-15 19:03:33

Розмір текстуНадрукуватиПереслати

Інтерв'ю із захисником «гірників» Сергієм Кривцовим.

- Сергію, яким чином ваше життя перетнулося з футболом?              
- У молодших класах до нас прийшли люди в школу, робили оголошення, що в місцевій районній команді набирається група нашого віку. Ми з другом порадилися і вирішили спробувати себе. Так я познайомився з футболом.

- Любов до футболу проявилася ще в глибокому дитинстві?
- Не можу так сказати. У дитинстві грали у футбол, але особливої ​​тяги до нього не було, хоча і тато, і дідусь привчили до цього виду спорту. Забавно те, що це завзяття з'явилося, коли ми переїжджали на нову квартиру. Як з'ясувалося пізніше, колишній господар був футболістом. Не знаю, може, там залишилася якась аура футбольна...

- Справді цікаво... У вас були приклади, на які ви рівнялися?
- З футболістів, напевно, як у всіх на той час, - Шевченко і Ребров. Але вболівав за всі українські команди.

- Можна сказати, що запорізька школа - одна з кращих в Україні?
- Безсумнівно. Там ставка робиться на своїх хлопців. В таких командах легше грати, ніж в «Динамо» або в «Шахтарі», де відразу потрібний результат. Такий підхід «Металурга» я вважаю дуже правильним. Свідчить про те статистика... По-моєму, запорізька академія увійшла до тридцятки найкращих у Європі, що є відмінним досягненням.

- А в чому конкретно секрет академії, на ваш погляд?
- Підхід до футболістів. Директор академії дуже хороший як людина, як керівник, та й тренери відмінні. Важко сказати конкретніше... Можу відзначити, що зараз з'явилися всі найкращі умови для вихованців. Раніше хлопці грали на щебінці, на піщаних полях. Зараз же з'явилися хороші газони, тренажерні зали, басейни - вся необхідна інфраструктура. Завдяки правильному підходу школа прекрасно працює, її вихованці грають в Україні, в Росії і в інших країнах світу.

- Ви пам'ятаєте ім'я першого тренера?
- Так, Юрій Васильович, Царство йому Небесне... Був моїм першим тренером в районній команді «Зірці». Хоча район і був неблагополучним, і з часом колектив розпався, саме він запропонував мені перейти на більш серйозний рівень - в академію запорізького «Металурга».

- З якими труднощами довелося зіткнутися з самого початку?
- Була плутанина з основним складом. Одна група тренувалася в першу зміну, інша - в другу. Важкувато було. А так складнощів практично не було. Спасибі батькам, що не ставили ультиматумів між навчанням і спортом. Навіть мама лояльно поставилася до того, що я волів футбол навчанню, коли побачила, наскільки я загорівся тренуваннями.

- Дебютувати у першій команді «Металурга» в 17 років - хороший результат, як ви вважаєте?
- Тоді так. Зараз вже легше в цьому плані дебютувати в подібному віці. Команди не такого рівня, чемпіонат слабший став. Взяти той же «Металург», на той час команда боролася за місця в Кубку УЄФА, зараз же - за виживання.

- Ви добре пам'ятаєте той дебютний матч?
- Так звичайно. Була гра проти київського «Арсеналу», у них тоді в нападі бігав Жека Селезньов. Гра, по суті, нічого не вирішувала, вище стрибнути ми вже не могли, нижче опуститися теж. Дякуємо тим тренерам, які дали шанс проявити себе молодим хлопцям і дозволили дебютувати в останніх чотирьох турах чемпіонату.

- Ви очікували, що тренерський штаб прийме таке рішення?
- Ні, я просто робив те, що повинен був. Працював, тренувався, мріяв про дебют, звичайно. Я виступав у той час у юніорських збірних країни, напевно, це звернуло увагу головного тренера «Металурга». Він запросив мене на тренування з першою командою, у мене десь щось вийшло. З тих пір я регулярно тренувався з основним складом, пробував зарекомендувати себе - це було головним.

- Останні ігри чемпіонату, можливо, команда несла якісь кадрові втрати... Через що стали викликатися юні хлопці?
- По-моєму, ні. Просто тренери вирішили дати нам шанс, змусити відчути цю атмосферу дорослого футболу. Першим проклав цей шлях Тарас Степаненко, показав хороший приклад іншим. Змусив тренерський штаб задуматися про молодих хлопців, надати їм такий самий шанс. Тренери довіряли нам, говорили кожному, щоб ми не боялися, тому що всі зроблені з одного тіста. Хтось більш досвідчений, хтось менш. Навіть дорослі футболісти підходили, підтримували: «Не переживай, все з цього починають, ти граєш на своєму стадіоні, прийшли твої друзі, рідні».

- Як себе варто вести юним футболістам під час свого дебюту проти серйозних, відомих команд?
- Їм варто бути зосередженими на грі, при цьому розуміти, що на них дивиться вся країна. Як себе зарекомендуєш, знаєте...

- Яку оцінку особисто дасте першим своїм виступам?
- Ого... Як на мене, перші три матчі були непоганими. Останній тур чемпіонату був вже кілька зім'ятим. Претензій до мене начебто не було. Зіграв надійно, і то добре.

- У наступному сезоні ви так і не зіграли проти ключових команд чемпіонату. Проте в заявку потрапляли практично на кожен матч. Питання в нестачі досвіду?
- Ні, так виходило, що перед «Динамо» я постійно травмувався! Із «Шахтарем» був перебір карток. Плюс у Федерації футболу був конфлікт з нашим клубом через те, що «Металург» не бажав відпускати молодих хлопців у збірні. Хід Федерації в цьому конфлікті був вирішальним - деяких футболістів дискваліфікували на один матч чемпіонату. Не скажу, що я був гравцем основного складу, але на заміну виходив регулярно.

- 29 матчів і 2 голи - непоганий показник для центрального захисника, згодні?
- Так, було й таке... Непоганий показник, ви праві. Тоді я і починав формуватися як кваліфікований футболіст.

- Скажіть, міг зіграти за перехід до «Шахтаря» той факт, що в наступному чемпіонаті ви провели проти «гірників» максимальну кількість матчів?
- Я не думаю, адже ми обидва матчі програли, я нічим таким не міг зачепитися. Не знаю, про це, напевно, треба запитати тренерський штаб...

- Для завершення теми запорізького «Металурга», як ви вважаєте, чи зможе надалі прогресувати академія цього клубу, незважаючи на те що нині чемпіонат ослаб і невідомо, що буде завтра?
- Звичайно, тренери працюватимуть. Я розмовляв з персоналом академії, вони кажуть, що продовжуватимуть роботу, незважаючи ні на що, дітей ж не викинеш на вулицю. Навпаки, я впевнений, що, відштовхуючись від цієї ситуації, характер у малюків буде тільки сильнішим.

- Як ви думаєте, масовий відтік легіонерів зможе дати дорогу молодим хлопцям?
- Ви знаєте, тут дві сторони медалі. Одні можуть скористатися цим шансом, інші - зрозуміти, що у зв'язку з нинішніми обставинами конкуренції як такої немає, грати будуть саме вони, адже інших футболістів клуб просто не має. Відповідно, багато хлопців знизять до себе вимоги, що негативно вплине. Усе залежить від кожної людини, від його професіоналізму.

- Сьогодні ми з вами торкнулися дуже цікавої теми - юнацької збірної України. У 2009 році Донецьк і Маріуполь приймали Євро U-19, де наша країна вперше в історії перемогла. Ви були частиною того «золотого» складу. Наскільки цей трофей важливий для молодого футболіста?
- Дуже важливий. Відразу після зборів з «Металургом» я прибув у розташування національної команди. Це було рівно за тиждень до старту турніру. Юрій Калитвинцев переглянув мене на двосторінках, після чого заявив, що він мене вносить в заявку на турнір. Я був дуже задоволений його рішенням. Коли почався чемпіонат, ми не замислювалися про те, який результат для нас доцільний. Виходили і грали. Уже після матчу зі Швейцарією ми зрозуміли, що наше завдання - перемога на Євро.

- Яка початкова мета була на турнір?
- Первісна - вихід з групи. Ми розуміли, що будемо працювати максимально, а результат праці побачимо з часом.

- Можна сказати, що Україні кілька пощастило з жеребом (Англія, Швейцарія та Словаччина), адже паралельна група була злегка сильніша (Сербія, Франція, Іспанія, Туреччина)? Та й у півфіналі дісталися серби, а англійцям - французи...
- Звичайно, не без удачі було. Але я не можу сказати, що та група була набагато сильніша. За назвами - так, але хлопці команд нашого квартету талановиті і перспективні. Погоджуся, що з Францією грати було б важче, ніж з Сербією, хоча Англія пройшла французів без особливих труднощів, але ми впевнено обіграли «левів». Це футбол!

- Перед фіналом настрій був абсолютно бойовим, але наскільки ви були впевнені у тріумфі?
- Скажу так: після фінального свистка у мене не було особливих емоцій, такого фурору! Виграли і виграли. Я веду до того, що на фінал, як ви правильно сказали, ми виходили з величезною впевненістю. Тренерський штаб настільки переконав нас у власних силах, що ми були як роботи, у яких була лише одна мета. І тільки через пару днів ти сидиш і думаєш: «Ага, я чемпіон Європи, неймовірно!» Тільки через деякий час прийшло те саме запаморочення. (Сміється.)

- Для країни це велике досягнення?
- Я думаю так. Перший раз в історії незалежної України ми виграли такий турнір, дуже престижний трофей.

- Ви можете сказати, що суперники відпрацювали по максимуму?
- У підтрибунному приміщенні неможливо було перебувати. Ці іноземці кричали один на одного п'ятиповерховими матами (ми-то розуміли, про що вони говорять), не соромлячись ні тренерського штабу, ні журналістів. На полі було те ж саме. Так що, якщо це можна назвати прикладом «максимальної самовіддачі», тоді так. (Сміється.)

- Кривцов, Гармаш, Рибалка, Парцванія, Шахов, Чайковський та багато інших... Всі ці хлопці «золотого» покоління, які виграли цей трофей, заграли на серйозному рівні.
- Так, це чиста правда. Хлопці не знизили оберти, піднімали планку тільки вище після перемоги на турнірі, а не пішли слідом за юнацькою збірною Росії, яка свого часу теж домінувала в чемпіонаті Європи, проте заграти на вищому рівні вдалося одному-двом футболістам. Наші хлопці розуміли, що це лише поштовх до дорослого футболу, це ще не ті досягнення, які повинні бути пріоритетними. Практично всі опинилися в молодіжках і національній збірній. Нехай нерегулярно викликали, але кожен побував у таборі першої збірної країни мінімум один раз. А перемога на такому турнірі могла лише окрилити нас, але завтра був би вже інший день. Особисто я колосально мотивувався після тріумфу.

- Донецьк і Маріуполь задовольнили ваші бажання в плані організації та вболівання?
- Це та-а-а-к! Я можу сказати, що ми були ніби на якомусь святі. Ми в роздягальні розмовляли тоді, згадували, що наші хлопці U-17 їздили на чемпіонат Європи до Бельгії. За словами хлопців, країна практично не знала про те, що у них проходить футбольний чемпіонат такого масштабу, ніякої атмосфери, ніяких емоцій у тих п'ятдесяти уболівальників, які приходили. Відіграли, виїхали - все! У нас же є стюарди, банери, наклейки (стікери) висять, люди весь час біля готелів стояли. Атмосфера дійсно відчувалася. Правильно кажуть: вболівальник - 12-й гравець команди!

- Донецьк приймав Євро-2009, також брав участь у проведенні Євро-2012. Помітна було схожість в плані тієї ж організації або підтримки?
- Десь так. Але масштабнішим було, звичайно ж, Євро-2012. На дорослому Євро міста були заповнені, фан-зони виспівували, це було неймовірно... Аж згадувати сумно.

- Турнір проходив у Донецьку, напевно кожен великий європейський клуб оправляли туди своїх скаутів. Перемога на турнірі могла посприяти вашому переходу до «Шахтаря»?
- Цілком може бути. Про мене могли по-новому дізнатися, але однієї лише перемоги для такого трансферу було мало. До мене ніхто не звертався з цього приводу.

- Ви планували залишатися в «Металурзі» або спробувати себе на новому рівні?
- Ні, я планував залишитися в команді ще років 3-4, не хотів нікуди виїжджати. Знаєте, тягне в Запоріжжя, все-таки це рідне місто, в якому я прожив більшу частину свого життя, рідний стадіон, уболівальники, в Запоріжжі всі близькі, друзі. Це потім вже почалося прагнення до більшого. Якраз в цей момент і надійшла пропозиція від «Шахтаря» - пропозиція, від якої не відмовляються.

- Юнацька збірна «підросла», хлопці набралися досвіду, і, можна сказати, той же склад вийшов на Євро-2011 в Данії. Згодні з тим, що ми вважалися фаворитами турніру перед жеребкуванням?
- Може бути. Але це вже було неважливо, бо ми не виправдали надій наших уболівальників, прикра поразка для нас, навіть згадувати не хочеться. Хоча і група дісталася складна. Ви розумієте, якщо в один квартет потрапляють Англія, Іспанія, Чехія та Україна - команди, які рівноправно могли б брати участь у фіналі турніру, а в іншій групі Швейцарія, Білорусь, Ісландія та Данія – господар, я думаю, не все так чисто! Інша справа, що ми обробилися на цьому турнірі, вийшли в статусі зірок, думали, що зараз чехів обіграємо, а з Іспанією і Англією поборемося на рівних без особливих проблем... Нам дали по голові, збили цю корону і опустили на землю.

- Заслужено?
- Заслужено! Треба називати речі своїми іменами. Ми програли сам турнір - ось що найприкріше! Ми не зрозуміли, що сталося, коли пролунав фінальний свисток арбітра в матчі з Чехією (1:2), у нас був шок. Матч з Англією хоч і нічийний, але навіть цей результат не влаштовував нашу збірну, ми повинні були перемагати Іспанію, з якою шансів у нас не було. Вже потім усі зрозуміли, що ми натворили, з ким грали. Не могли навіть м'яч відібрати, тільки бігали і дивилися на видовищну гру збірної Іспанії. Зате набралися більше міжнародного досвіду. Наші суперники регулярно грають у півфіналах-фіналах міжнародних чемпіонатів, а для нас вже досягнення, якщо ми туди потрапимо. Ці стереотипи треба видаляти.

- Ви можете назвати цю молодіжну збірну однією з найсильніших в історії України?
- Все може бути. Хочу, щоб в подальшому були ще сильніші.

- Нинішня молодіжка влітку новим складом почне відбір на Євро, а U-20 і зовсім поїде на чемпіонат світу в Нову Зеландію. Як ви вважаєте, ці команди можуть розраховувати на великі досягнення?
- Звичайно, тим більше недавно спілкувалися з нашим Богданом Сарнавським, капітаном цієї збірної, яка їде на чемпіонат світу. Він сказав, що ця збірна неймовірно перспективна, вона може на щось розраховувати. Тільки чемпіонат світу набагато складніший за Євро, тому, може навіть, їм трохи важче буде...

- Чи не плануєте полетіти повболівати за друзів?
- У Нову Зеландію?

- Так, на чемпіонат світу.
- Ні-ні, дякую! (Сміється.) Буду вболівати за них тут. При всьому бажанні не зміг би, у нас будуть проходити збори в цей час. Та й до Нової Зеландії летіти якось не хочеться...

- А взагалі любите подорожувати?
- Ні, ми з дружиною любимо більш спокійний відпочинок. У нас маленькі дітки, ось донечка Аліса народилася напередодні матчу з «Динамо». Так що воліємо релакс, полежати на пляжі, біля басейну. Інші хлопці, наприклад, Тарас Степаненко, люблять більш активний відпочинок - по горах полазити, по музеях походити, на різні екскурсії записатися.

- У сезоні - 2010/11 вам надійшла пропозиція від донецького «Шахтаря», як ви сказали, від якої не можна відмовитися. Варіант з Донецьком був єдиним?
- Були інші варіанти, не буду називати їх, уже не має значення. Душа воліла «Шахтар», і я про це не шкодую. Навіть якби не зрослося і не вийшло заграти тут, я дотримуюся тих думок, що все, що не робиться, - на краще.

- Приймаючи таке рішення, ви зобов'язані були мати величезне терпіння, бо розуміли, що виграти конкуренцію у Ракицького, Кучера та Чигринського буде не так просто?
- Так звичайно. Я прийшов в той час, коли в команді вже було чотири центральних захисника. У той період ще і Діма Чигринський повернувся з «Барселони», не буду лукавити, я розумів, що шансів у мене небагато. Люди досвідчені, майстри у своєму роді. Коли я вперше потрапив в заявку на Лігу чемпіонів, трохи не знепритомнів! А для хлопців це було вже більш звично, вони зіграли свої 20-30 ігор в цьому турнірі. Але я знав, що, працюючи з ними, я зможу вирости в два, а то й три рази. До того ж ці травми... Уже на першому зборі пошкодження вибило мене на цілий місяць. Але я руки не склав, намагався доводити, що все ще перспективний і гідний. Значить ще не настав мій час.

- Ви не замислювалися про те ж, про що і інші молоді гравці «Шахтаря», - про перехід в оренду?
- Перший рік навіть не замислювався. Хотілося вжитися в команду, не бачив сенсу в тому, що буду кожні півроку переїжджати з місця на місце. Я чітко розумів різницю: в «Металурзі» ми не боролися за медалі, нам би за шістку було зачепитися... Бовталися в середині таблиці десь. А «Шахтар» завжди веде боротьбу за золото, грає в Лізі чемпіонів, мені треба було довго працювати, щоб дорости до цього рівня.

- Тобто не бентежив брак ігрової практики?
- Ні, я тренувався і чекав, коли прийде мій час. З кожним роком я починав все більше і більше грати, так що...

- Серед трьох матчів, проведених за «Шахтар» в тому сезоні, ви зіграли з колишньою командою - запорізьким «Металургом», які емоції переповнювали вас у тій грі?
- Я тоді вийшов на позицію правого захисника. Містер покликав мене, сказав, що я буду грати на цьому місці, мовляв, так у мене менше шансів допустити помилку, є можливість пересуватися в атаку. Чесно кажучи, мені без різниці, з ким грати: запорізький «Металург», донецький... Цих матчів було не так багато для мене, так що про суперника особливо не замислювався.

- Цікавий факт: ви три роки потрапляли в заявки «Шахтаря» на матчі Ліги чемпіонів, проте дебютувати в турнірі вдалося лише на четвертий сезон...
- Я не з образливих, я ж не дівчинка, і ми з Містером не в тих відносинах, щоб я на нього ображався кожен матч. (Посміхається.)

- З кожним роком ви все частіше потрапляли в заявки на матчі «Шахтаря», як результат - вас викликали в національну збірну України...
- Я думаю, що мене викликали авансом. У тому сезоні я зіграв 4-5 ігор за «Шахтар», більш-менш вдалих, Олег Володимирович звернув увагу, покликав до збірної на матчі з Уругваєм та Чехією, проти якої я дебютував. Пам'ятаю цей образливий матч, пропустили два швидких м'ячі... Все одно - досвід, зіграв з легендами футболу, на яких дивився ще в дитинстві або коли м'ячі подавав.

- Чому не вдалося зіграти з Уругваєм?
- Тренерський штаб заявив, що на один матч виставить одної кількості гравців, на другий - іншої. Для мене вийти проти чехів - теж дуже непогане досягнення.

- У матчах за збірну мотивація зайва?
- Звичайно, додаткової мотивації бути і не повинно, коли у тебе дебют за збірну своєї країни. Головна команда, образливий результат вийшов...

- Розгромна поразка зіпсувала картину?
- Звичайно, засмутився, як і всі. Виходили з одним настроєм, після швидких пропущених було вже інше. Потім руки опустили, вже важко було впоратися з цією проблемою.

- Нинішній сезон став для вас доленосним, вас все частіше підпускали до основного складу, зіграли 20 матчів і навіть забили два м'ячі, не рахуючи того, що зіграли в Лізі чемпіонів. Відчуваєте нову роль в команді?
- Розумієте, більшу частину першого кола я пропустив, отримав важку травму. Чесно кажучи, я навіть не очікував, що мені довірять грати у другому колі. Трішечки везіння б ще... Дискваліфікації, пошкодження...

- Та вже, в одному інтерв'ю ви заявили, що на травми «везучий», чотири рази ламали одну ключицю, і це далеко не повний список. Відчуваєте, що ці ушкодження зіграли з вами злий жарт у плані розвитку?
- Від цього нікуди не дінешся, футбол такий вид спорту. Хто боїться отримати травму - йде грати в шахи чи в інший неконтактна вид спорту, але я не з таких. От якщо отримую травму, то серйозну, розтягнення рідко бувають. Вже розумію, що в дитинстві не вистачало кальцію, будь-яке падіння - мінімум забій.

- Зараз уже не відчуваєте болю в раніше пошкоджених місцях?
- Залишкові явища присутні, не так, як раніше, але відчувається.

- «Гірники» без особливих труднощів пройшли груповий етап в Лізі чемпіонів, де в 1/8 їм дісталася «Баварія». Не пощастило з жеребкуванням?
- Питання удачі теж має місце. Відразу на «Баварію» - це, звичайно, занадто круто... «Порту» більш-менш показав, що з ними можна грати, може, ми десь не проявили себе до кінця, може, трохи боялися. Це я кажу про першу гру. Про другу я зовсім мовчу... На початку матчу залишитися удесятьох на «Альянц-Арені» без одного захисника...

- Донецьк пропустив 7 м'ячів у другому матчі. Як ви вважаєте, результат закономірний?
- Програш закономірний. Результат - ні. Це вже історія, але рахунок повинен бути не таким великим.

- Якщо відкинути стереотип, що «Баварія» - одна з найсильніших команд планети, в чому поступився «Шахтар», де програв?
- У першій грі нічим не поступився. У другій суддя припустився помилки, це морально нас знищило. Пенальті був, тут я не буду лукавити! Але видаляти гостей на третій хвилині у виїзному матчі з «Баварією» - занадто жорстоко. У будь-якому випадку ми самі винні. Від сорому хотілося під землю провалитися і нікого не бачити. Це футбол, так буває.

- Як плануєте реабілітуватися перед власними вболівальниками надалі?
- Будемо боротися за Кубок, у нас є всі шанси завоювати його, з чемпіонством буде складніше... Будемо старатися, в цьому нас не дорікнеш.

- Вперше за останні роки донецький «Шахтар» поступається вершиною п'єдесталу своєму вічному супернику - київському «Динамо». Сильно позначився той факт, що команда грає кожен матч на виїзді?
- Не можна грішити тільки на це. Звичайно, важко бути весь час в роз'їздах, але ми самі граємо в футбол, значить, десь можемо бути слабшими. Одні виїзди не виправдовують нас на 100%, але ті матчі, в яких ми беремо участь, повинні вигравати.

- Те, що на початку сезону з команди втекли багато легіонерів, не порушило атмосферу в команді?
- Спочатку було неприємно. Чому одні повинні працювати, а інші ні? Якась нерівність виходить. До того ж для них «Шахтар» зробив все: взув, одяг, в Лігу чемпіонів вивів, вчасно зарплату платив і дав гарантію безпеки у Львові і в Києві, але це їх не могло переконати остаточно... Звичайно, тут зіграла свою роль психологія . Той агент, який пообіцяв їм золоті гори в Донецьку, виходить, підвів футболістів і привіз їх туди, де буде йти війна. У плані атмосфери, слава Богу, в команді все так же і залишилося. Єдине, ми кілька нудьгуємо за нашими легіонерами Томашем Хюбшманом і Разваном Рацем - хлопцями, які зробили цю команду інтернаціональною, пограли в Донецьку 8-10 років. Вони були душею компанії, веселіший був колектив.

- Як ви вважаєте, «Шахтар» ще може претендувати на чемпіонське звання?
- Подивимося, теоретично шанси є. У будь-якому разі не варто опускати руки, потрібно йти далі і боротися в кожному матчі.

- На ваш погляд, «Шахтар» нині так само сильний, як у минулі роки, або трохи слабший?
- Я навіть не знаю... Може, в силу своєї молодості більш сконцентрований. Точно не слабкіший, а за потенціалом, може, сильніший!

- У цьому сезону Мірча Луческу часто апелює у бік арбітрів, мовляв, незважаючи на те що «Шахтар» грає кожен матч на виїзді, його ще й занижують. Ви можете десь погодитися з думками тренера?
- Не хотілося б вірити в те, що через ці умови на нас тиснуть ще й арбітри. Не хочу говорити про суддівство, не люблю скаржитися. Нехай судять, як хочуть, наша справа - грати у футбол.

- У команді португальська мова є чи не основною, немає відчуття, що ви граєте в закордонному клубі?
- Ні, Містер добре розуміє російську мову, незважаючи на те що не говорить на ній. У тренерському штабі є достатньо російськомовних людей - як, наприклад, Олександр Спиридон. Та й будь-яку теорію на тренуваннях завжди все якісно переводять.

- Добре, а якщо ви підійдете до Містера і запитайте у нього щось російською, він зможе відповісти вам тією ж мовою?
- Звичайно! Може, десь не то закінчення в слові, щось не так з граматикою, але зрозуміти і відповісти може цілком.

- Вам всього 24 роки, але ви вже маєте багатий досвід виступів на різних рівнях. Пропрацювали мінімум з вісьмома тренерами (включаючи збірні). Який з них став для вас головним прикладом, хто більше всіх навчив і з ким приємніше працювати?
- Найбільше я навчився у свого тренера в академії. Мені пощастило в тому плані, що всі тренери в мене були досить хорошими, з усіма було приємно працювати, навіть виділяти з інших нікого не хочеться. Не було неврівноважених, які могли вдарити, кинути бутсою або тому подібне. Всім вдячний, кожен з них мене багато чому навчив.

Ua-football.com
05.05.2015